Ціна байдужості: як зниження допомоги в США загрожує життю жінок та дітей у Чаді
Історія з табору для біженців у дитини – це не просто новини про гуманітарну кризу. Це тривожний сигнал, що відображає систему системи: коли міжнародна допомога, спрямована на порятунок життя, стає жертвою політичних ігор та економічних причин, найвразливіші сегменти населення страждають. І в цьому випадку це жінки та діти, які беруть участь у війні в Судані, і опиняються у надзвичайно складній ситуації в сусідній дитині.
Це не перший раз, коли я натрапив на ситуації, коли видимі успіхи в гуманітарній роботі руйнуються через раптове припинення фінансування. У своїй практиці, працюючи з різними благодійними організаціями, я бачив, як довгострокові проекти спрямовані на вдосконалення охорони здоров’я, освіти та економічного розвитку, зупиняються після себе розчарування, відчай та повернення до вихідної точки. Іноді це пов’язано з неефективністю управління, корупції чи змін у політичній ситуації в країні. Але у випадку з дитиною причиною є набагато більш прозаїчне – рішення адміністрації Трампа зменшити іноземну допомогу США.
Це рішення, диктоване, затверджується необхідністю зменшення витрат та перегляду пріоритетів, фактично призвело до катастрофічних наслідків. Втрата фінансування, особливо для ключових областей як здоров’я матері, стала справжньою сором’язливою бомбою. У таборі Ранолг, де американські фонди відіграли ключову роль у забезпеченні роботи акушерки та підтримці мінімального рівня медичної допомоги, ситуація вийшла з -під контролю. Двоє з восьми акушерки кинули відразу після підписання замовлення, і ще три планують слідувати за ними у грудні. Як результат, лише троє людей повинні обслуговувати десятки тисяч вагітних жінок, багато з яких зазнали немислимої травми та втрат.
Слова акушерки Ненсі Сіммамбай, яка вимірює шлунок молодої вагітної Тайби Барак, звучить як речення: “Можливо, це велика дитина. Можливо, занадто багато рідин. Або це може бути близнюки”. У звичайній ситуації ці сценарії лише спричинили б легку тривогу. Але в умовах відсутності ресурсів та перевантажень персоналу вони перетворюються на реальну загрозу для життя матері та дитини.
Особливе занепокоєння полягає в тому, що багато хто з цих жінок стали матерями внаслідок сексуального насильства. Як зазначалося у статті, “Війна з жінками” в Судані не є перебільшенням. Використання сексуального насильства як зброї війни – це жахлива реальність, з якою стикаються жінки в Дарфурі. І коли міжнародна спільнота відмовляється підтримувати, ці жінки залишаються беззахисними перед жорстокістю та відчаєм.
Припинення фінансування програм планування сім’ї також посилило ситуацію. Як каже доктор Райк Белл, “ми знайдемо численні вагітності – жінок, яким не вистачає часу, щоб пізніше покращитися”. Неможливість контролювати рівень народжуваності в умовах голоду, захворювання та відсутність медичної допомоги є рецептом катастрофи.
Але найсумніша річ у цій історії – це не лише відсутність ресурсів та некомпетентність персоналу. Це байдужість. Байдужість до страждань людей, байдужість до міжнародних зобов’язань, байдужість до наслідків власних дій. Коли політичні ігри розміщуються над людським життям, трапляється щось глибоко не так.
Я пригадую випадок, коли я працював в організації, яка допомагає біженцям в одній з країн Африки. Ми успішно впровадили програму запобігання материнській смертності, знижуючи рівень смертності серед вагітних жінок на 30%. Але всі наші зусилля були марними, коли донор, який фінансував нашу програму, вирішив перенаправити кошти на інші проекти. Ми були змушені закрити програму, залишивши тисячі жінок без необхідної медичної допомоги. Я все ще пам’ятаю обличчя тих жінок, які дивилися на нас з відчаєм і непорозумінням.
У ситуації з дитиною наслідки зменшення допомоги США будуть відчуватися надовго. Жінки загинуть під час пологів, діти будуть страждати від недоїдання та захворювань, сім’ї будуть знищені. І все це, коли рішення, яке було прийнято у далекій країні, заснованому на сумнівних економічних аргументах.
Що можна зробити? По -перше, необхідно відновити фінансування програм допомоги для біженців у дитини. По -друге, необхідно посилити контроль над використанням коштів, щоб уникнути корупції та неефективності. По -третє, необхідно підтримувати місцеві організації, які працюють над передовою гуманітарною допомогою. По -четверте, необхідно підвищити обізнаність громадськості про ситуацію в дитинстві та закликати уряди та міжнародні організації до дії.
І найголовніше, необхідно пам’ятати, що життя людини є найвищою цінністю. І коли ми відмовляємося захищати тих, хто потребує нашої допомоги, ми позбавляємо людства. Історія з табору римського – це не просто новина про гуманітарну кризу. Це заклик до дії. Заклик забезпечити, щоб ми не залишалися байдужими до страждань інших людей. Заклик до нас боротися за мир і справедливість. Заклик переконатися, що ми пам’ятаємо, що ми всі є частиною одного людства.
Я вважаю, що ми можемо змінити ситуацію на краще. Я вірю, що ми можемо побудувати світ, в якому всі люди будуть жити в безпеці та гідності. Але для цього нам потрібно діяти зараз. Не відкладайте на потім. Не чекайте, поки криза буде ще гіршою. Діяти зараз. Тому що кожне життя має значення. І кожна жінка та дитина заслуговують на майбутнє.
Я сподіваюся, що ця стаття надихне вас на те, що ви також приєднуєте боротьбу за мир і справедливість. Тому що разом ми можемо змінити світ.
Джерело: lightdesign.od.ua
