Невелике селище, комп’ютерний магазин, в якому я працюю. Над дверима вивіска: «Комп’ютери та оргтехніка. Продаж, ремонт». До того, що у нас постійно шукають пиво, хліб, «покласти на телефон» і навіть меблі, ми вже звикли. Але деколи такі безцінні кадри приходять…
Дві бабусі моделі «божий одуванчик» приблизно одного року випуску, зробивши добру дюжину кіл пошани по торговому залу, заходять в моє бунгало. На вході табличка: «Службове приміщення. Стороннім вхід заборонено!», двері перегороджена столом майже повністю. Плювати! Навколо материнки, видяхи, корпуси, блоки живлення, — одним словом, майстерня. Продефілювали чотири рази (благо невелика кімнатка), бабусі розвернулися і попливли до виходу. Проходячи повз мене, одна з них заявила голосно і чітко, щоб я чув: «Поганий магазин! Ні шкарпеток, ні сорочок!» Піду до шефа з пропозиціями.
