Таємничі шерехи, нявкання неіснуючого кота і раптово зникають речі — все це трапляється не тільки в фільмах-фільм жахів, але і в реальному житті. Принаймні, так стверджують самі оповідачі, які, як вони стверджують, стали свідками всіх цих ужастей. І судячи з кількості історій з квартир, будинків, кімнат та інших жител, все саме страшне відбувається саме там. Найчастіше вночі.
У дитинстві жила в комуналці в старовинному будинку. Там був дуже довгий і широкий коридор, який закінчувався поворотом на кухню. Одного разу я побачила, як з-за цього повороту стирчить голова, ніби хтось висунувся подивитися. Одна голова паралельно підлозі. Я подумала, що хтось із місцевих дітей бавиться, побігла подивитися. Там нікого не було. Я обмацала всі закоулочки, шафи, кути, всі можливі місця, де міг поміститися людина. Порожньо. І ось тільки тоді мені стало страшно.
Переїхали в новий будинок. Мій чоловік раз у тиждень їде в інше місто у справах, і я залишаюся на одну ніч одна. Коли він вдома, все нормально, але коли його немає вночі, то відбувається жесть! Те світло в будинку вирубиться, то мої тварини всю ніч неспокійно поводяться — собака взагалі гарчить в темряву; у ванній всі шампуні впадуть, то просто якісь звуки. А найстрашніше було, коли я заснула і прокинулася від того, що у мене хтось біля ліжка кашлянув. Гучний чоловічий кашель прямо біля мого ліжка!
Купила однокімнатну квартиру. Ліжко поставила в центрі, біля «глухої стіни, стелаж з книгами. Лягла в ліжко в першу ніч, почитала нову книгу і задрімала. Прокинулася від поштовху в спину. Сонна дивлюся, а на стелажі хтось сидить маленький і волохатий, як великий волохатий м’яч. «Цікаво? — питає. — Дай подивитися!» Простягнула книгу до краю ліжка і там залишила. Сама повільно повернулася на бік, закрилася з головою ковдрою і пялілась всю ніч з переляку в стіну. [Рис], що це було?! Сон?..
У мене вдома живе привид. Моя маленька донька весь час дивиться в один кут і ірже. Навіть якщо вона плаче в істериці, то варто їй побачити цей кут – починає сміятися. Постійно дивиться туди, стежить очима, показує пальцем. Я спочатку боялася, моторошно так було, а потім заспокоїлася. Він же її смішить, а не лякає. І на тому спасибі.
У діда батька був будинок, сіни, він зробив так, що вхід до них був не навпроти входу в житлову частину будинку, навпроти тієї двері було вікно. Прабабуся його лаяла за це, казала, що як помре хтось із них, то труну тільки в вікно на вулицю виносити, не по-людськи. Бабуся померла раніше, труну подавали через вікно. Поховали, залишилися ночувати в будинку. І тут в ночі гуркіт вхідних дверей. Двері, як і раніше, на засові, а навколо неї відвалилася штукатурка по периметру. Бабуся приходила висловити невдоволення.
Пару тижнів тому моя дівчина, прокинувшись вночі, побачила в кутку нашої кімнати старого. Той ввічливо попросив її не лякатися, сказав, що просто хотів подивитися телевізор. З тих пір кожен раз, коли ми пізно повертаємося, працює телевізор. Завжди старі фільми або концерти. Спробували вимкнути телевізор з мережі, повернулися як завжди пізно, і знову працює, але вже інший телевізор — на кухні. Страшнувато…
Мені було п’ять років, і я чітко пам’ятаю захід, на якому ми сиділи з родичами за довгим столом, їли і розмовляли. Навпроти за спиною у мами стояла бабуся, тримала її за плечі, гладила по голові і підморгувала мені. Пізніше я дізналася, що це були бабусині поминки. Тоді я бабусю бачила востаннє. Спогад дуже яскраве, хоча як згадаю, чому-то моторошно стає.
Знімаємо з хлопцем квартиру. Одного разу вночі він спав неспокійно, смикався, не міг заснути. Для нього це стандартна ситуація, часто таке бувало. Раптово він підскакує і біжить до дверей у коридор, яка знаходиться навпроти ліжка. Я ж у цей момент спросоння відкриваю очі і бачу там якийсь жіночий силует, куди побіг хлопець. Виявилося, він теж бачив. Не знаю, що це було, і навіщо він побіг туди, але в шоці були обидва. Досі не зрозуміли, що сталося. Назвали її» Ізольдою Львівною.
Живу в приватному будинку. Днями ні з того ні з сього з люстри викрутилася і впала одна з чотирьох ламп. Добре, впала на ліжко, а не дружині на голову. За пару місяців до цього впала спільна з дружиною фотографія з весілля. В містику не вірю, але щось [страшно]: раніше такого не було.
Живу одна. У мене є собака, яка завжди цокала ночами кігтями по підлозі у квартирі. Що тільки я не робила: стригла кігті, накладки на них робила, спеціальні шкарпетки одягала. Все марно. Весь [жах] ситуації я усвідомила, коли в черговий раз прокинулася від цокання пазурів в коридорі, а собака в цей момент вперше в житті спав у моєму ліжку.
Вже який день спостерігаю дивацтва в будинку. Готувала вечерю, заодно зібрала з кухні зайвий сміття і поклала в пакет. Пам’ятаю, що першою поклала порожню пляшку з-під мінеральної води, а потім навалила на неї купу іншого сміття. Кинувши пакет до стіни, спокійно пішла в іншу кімнату. Через хвилину чую звук пластмаси, заходжу на кухню — пляшка валяється на підлозі біля іншої стіни і злегка погойдується. Про те, як електроприлади виймають самі себе з розеток, взагалі мовчу.
Зняла нову квартиру. Ніч сплю, поруч сопе хлопець. Відкриваю очі і в напівдрімоті в темряві бачу маленьку дівчинку: темне волосся і рожевий бантик. Вона сиділа на кутку ліжка. Мені стало дуже не по собі, я довго моргала, поки силует не зник. Вирішила сходити в туалет, повертаюся, і хлопець пошепки: «А ти йшла кудись? Я весь цей час думав, що ти поруч лежала, відкриваю очі, а тебе немає». Нам стало так лячно, що всю ніч не змикали очей.
Діставав тапок з-під ліжка і котейко, що причаївся під ліжком, лапкою довбонув мене пару раз по руці. Хвилини через дві дійшло, що живу один, і ніякої котейки у мене немає. Не п’ю, не вживаю. Обнишпорив усю квартиру, у всі кути заглянув. Поїхав ночувати до одного, ну його [до біса] цього Шредінгера.
Чоловік підключив камеру для спостереження за дитиною, вивів на телефон, там так само є нічна зйомка, пару раз спостерігала на камері дивні моторошні речі вечорами, коли була в іншій кімнаті (якісь білі відблиски і дим). Але найбільший жах у тому, що дитина прокидається і кудись дивиться, посміхається і тягне ручки. Я заходила в кімнату, нічого немає. На ніч поставила запис на камері і лягла спати, вранці прокинулася, а камера на підлозі. Боюся дивитися. Чоловіка вдома не було і тварин немає.
Чоловік полетів у відпустку до батьків, а я вже який день глушу валер’янку. Справа в туфлях! Я зазвичай ставлю взуття вздовж шафи в передпокою, а одну пару постійно знаходжу на порозі ванної. Приходжу з роботи, а вони там стоять! Штовхнути їх вхідними дверима я не могла — не дістає. Більше з нами ніхто не живе, так і ключів ні в кого немає. Мабуть, у нас живе домовик-модник.
Коли була студенткою, жила в гуртожитку. У кімнаті завжди щось відбувалося: то телек сам по собі включається і вимикається, то з крана вода сильним напором лилася, і в кімнаті все завжди скандалили. Але одного разу вранці я спала на нижній полиці двох’ярусної ліжка, прийшла сусідка і лягла на верхню зі скрипом так, незграбно. Я вирішила, що мені пора вставати. Дивлюся, а там немає нікого! Я швидко одяглася і звалила звідти, і пізніше з’їхала. Після дівчата зізналися, що завжди чули, як хтось ходить.
Мій пекінес у змові з домовиком. Вона не вміє стрибати, і ми завжди її дбайливо знімаємо з дивана або ліжка. Одного разу я запізнилася на роботу з-за того, що не змогла закрити вхідні двері, ключ намертво застряг в замковій щілині. Билася хвилин 30, відстебнула ключ, вирішила залишити так, а двері закрити на нижній замок, але той ключ теж застряг. Знесилена, я повернулася в квартиру і побачила, що забула зняти собаку з ліжка. Зняла з ліжка, і тільки після цього всі замки закрилися легко.
Прокинувся вночі не міг заснути, і, як це зазвичай буває, я починаю прислухатися до тиші, починаю слухати звуки машин з вулиць і шум дерев. В цей раз я почув годинник! Але у мене тільки одні годинник поруч з ліжком, і вони не ходять вже кілька днів (забуваю купити батарейки). Коли я посвітив на них телефоном, вони йшли назад. ТОМУ, [блін]! Я так і не заснув!
