Шалено розчулюють дідусі-бабусі, які помиляються номером і при цьому не вибачаються, визнаючи свою помилку, а качають права. Звичайно, мене з дитинства вчили відноситься до літніх людей з повагою, але іноді їх поведінка — ні в які ворота.
Перша історія сталася у 2005 році, здається. Хтось розмістив в рекламній газеті оголошення про ремонт вікон. Видно, складач помилився і переплутав одну цифру, і пішло в друк оголошення з номером мобільного мого тата, який до ремонту вікон не має ніякого відношення. Почали дзвонити люди по кілька разів на дню; папа ввічливо пояснював, що він ніякі вікна не ремонтує. Все йшло нормально, поки одного разу не подзвонив якийсь дід.
— Алло, я з приводу оголошення, мені б вікна відремонтувати.
— Вибачте, будь ласка, але ви помилилися, я не займаюся ніякими ремонтами.
— Але ви ж давали оголошення в рекламну газету «***»!
— Можливо, при наборі переплутали одну цифру, і вийшов мій номер, але я особисто ніяких оголошень не давав.
— Ви просто не хочете мені допомогти!
— Так я б з радістю, але не вмію.
— Та як ви смієте! Так я буду скаржитися!
Папа вибачився і повісив трубку — дід дзвонить знову. Загалом, протягом тижня ніхто до папи додзвонитися не міг, бо дід наяривал без передиху. Зрештою тато не витримав, подзвонив в газету, і оголошення замінили.
Друга історія сталася два роки тому. Сиджу вдома, дзвонить телефон. Знімаю трубку, чую голос жінки 60-70 років:
— Алло, привіт. Покличте, будь ласка, Людмилу Василівну.
— Вибачте, тут така не проживає. Мабуть ви помилилися.
— Але ж це номер xxx-xx-xx?
— Ні, це номер xxx-xx-xy.
— Та як ви смієте мені брехати?! Покличте Людмилу Василівну!
— Пробачте, але тут справді немає ніякої Людмили Василівни. Ви помилилися номером.
— А що ви робите в її квартирі?! Як ви туди залізли?!
— Я в цій квартирі живу вже вісім років, може, вам паспорт з пропискою показати?
— Так нема у вас ніякої прописки, ви її підробили, щоб Людочкину квартиру дістати!
Загалом, мені було ніколи з нею сперечатися, і я повісила трубку. На наступний день приходить наш дільничний, а з ним якась бабуся. Відкрила двері мама. Не встиг дільничний слова сказати, як бабуся вламується в коридор і починає кричати, що ми забрали її Людочки квартиру, ремонт в ній зробили і речі свої принесли. Дільничний робить мамі знаки, мама посміхається і виносить три наших паспорта. Бабуся ретельно вивчає всі три сторінки з відміткою про прописку; до неї доходить, що паспорти і прописка справжні, і, не попрощавшись і не вибачившись, бабка видаляється. Дільничний вибачається і закриває за собою двері.
