Андрій Ганжа
Про страхи дідуся Сороса
У лютому 2019 року Джордж Сорос, якого без сумніву можна назвати одним із «стовпів глобалістики», опублікував статтю з кілька панічних назвою «Європа, будь ласка, прокинься» (Europe, Please Wake Up). Вік, досвід і фінансове становище пана Сороса дають йому підстави без оглядки на дипломатію і коректність називати речі своїми іменами. Що він і зробив, визначивши сучасний стан Об’єднаної Європи як «розкол», який відбувається між про‑ і антиєвропейськими силами». Тому «народи Європи повинні прокинутися, поки не стало надто пізно. Якщо вони цього не зроблять, Європейський союз піде по шляху Радянського Союзу в 1991 році». Тобто, розвалиться.
Через три з половиною місяці Європа стоїть на порозі виборів у Європейський парламент (23-26 травня), які багато в чому визначать подальший шлях Старого Світу. Тому що розкол нікуди не подівся: швидше навпаки, він позначився ще більш різко.
З одного боку, «проєвропейські сили» (вони ж «євроінтегратори»), в особі французького президента Еммануеля Макрона, озвучують нові плани європейського державної єдності: про створення антіхакерского «Європейського агентства із захисту демократій», про заснування європейського нагляду за великими цифровими платформами, про загальноєвропейський бюджет, порівнянному з американським, «щоб почати роботу в таких областях, як штучний інтелект», про необхідність створення загальноєвропейських правил проти розпалювання ненависті в інтернеті і так далі. Та й від ідеї створення загальноєвропейської армії євроінтегратори, насамперед Франція і Німеччина, аж ніяк не відмовляються. Дональд Трамп категрически проти і не без іронії зауважив, що «Німеччина була [агресором] під час Першої і Другої світових воєн — і чим це закінчилося для Франції?».
Але Сорос у своїй статті зауважує, що на виборах в Європарламент «антиєвропейські (вже традиційно звані «євроскептиками — А. Р.) сили матимуть конкурентну перевагу в голосуванні». І припущення «Людини, унизившего Банк Англії» (одне з прізвиськ Сороса) підтверджуються практикою останніх років: євроскептики завойовують електоральну підтримку, домагаються успіхів на виборах, змінюють тактику і, схоже, об’єднуються.
Якщо по порядку:
- ЗРОСТАННЯ ПІДТРИМКИ.
Якими б не були відносини Євросоюзу та Великобританії зараз (страшне слово БРЕКСЗИТ), туманний Альбіон поки залишається в складі ЄС і буде делегувати своїх депутатів в склад Європарламенту. І значна частина англійських депутатів буде зовсім не євроінтеграторами. Адже ще в 2016 році, коли в Британії проходив референдум з БРЕКЗИТу результати прихильників (євроскептики) і противників (євроінтегратори) виходу королівства з ЄС були практично рівними: 51,89% проти 48,11% на користь перших. Не пройшло і років…
Найджел Фарадж, основний англійська євроскептик, в січні 2019 року створив нову партію, «Brexit». Партія стоїть на позиціях безумовного виходу Великобританії з Європейського союзу (без офіційної угоди про вихід) і подальшу торгівлю з них на умовах Світової організації торгівлі, поки не будуть узгоджені нові торгові угоди.
Такі ж беззавітні прихильники, але участі в Євросоюзі, в лютому створили свою партію, «Change UK» (Зміни Великобританію). Але співвідношення електоральних сил вже зовсім інше. Свіжі опитування електоральних настроїв (чотири опитування, проведені 7-10 травня) дають фараджистам від 26 до 34% (перше місце), а адептам ChUK — 4-8% (п’яте місце). Оцініть якість зміни настроїв!
- ЕЛЕКТОРАЛЬНІ УСПІХИ
Британія, звичайно, «колиска європейської демократії» ще з часів «Великої Хартії вольностей» (1215 рік), але нині королівство Єлизавети II — це вже «майже не Євросоюз». Але і на материку електоральні здобутки євроскептиків теж вражають. Ще не згладилися в пам’яті їх успіхи на виборах минулих років (Австрія, Німеччина, Італія та інші), а в 2019 році в Іспанії праві популісти (=євроскептики) в Іспанії набрали 10,06% на виборах в нижню палату парламенту.
В Іспанії, яка об’їлася» правими за часів диктатури Франко і з 70-х років минулого століття забула, що таке правий націоналізм. А тут партія «VOX» з нуля отримує 24 мандати в парламенті! А їх лідер Сантьяго Абаскаль явно націлився «з 24-х на 180», тобто на більшість на наступних виборах.
Або в Голландії, де свіжоспечений евроскептичный «Форум за Демократію» Тьєррі Боде сенсаційно набрав 14,53% голосів на березневих провінційних виборах і одним з перших «послепобедных» заяв Тьєррі було озвучування бажання ініціювати дострокові парламентські вибори.
- КОРЕКЦІЯ ТАКТИКИ
У тактиці передвиборних баталій євроскептиків явно помітно «ослаблення градуси боротьби». Лідери правих радикалів (Марін ле Пен у Франції, Маттео Сальвини в Італії, Герт Вілдерс в Голландії та інші) явно знизили напруження критики європейської валюти, змінили риторику, обіцяли обновити ідеологію, уникають токсичної теми перезавантаження відносин з Росією і вже набагато рідше згадують про FREXITе і ITALEXITе.
Воно і зрозуміло. Зайвий радикалізм лякає європейського обивателя. І це чітко показали останні голландські вибори, коли в протистоянні «популярного проти інтелектуального» переміг інтелектуал. Тобто Тьєррі Боде, чия передвиборна риторика була дещо м’якше і акуратніше, ніж у Герда Вілдерса, вкрай радикального адепта євроскептицизму. Так Боде круто виступив проти ісламських мігрантів в Голландії, але при цьому миролюбно заявляв, що «поки ісламські інститути підтримують наші основні цінності». І в підсумку частина виборців Вілдерса перейшла до менш небезпечного в виразах Боде.
Хоча сама ідеологія програм не змінилася. В кінці квітня в Празі на Вацлавській площі, біля пам’ятника святому патрону Чехії, пройшов трансевропейский мітинг правих євроскептиків, де ці основи були в черговий раз озвучені.
«Ми виступимо за повернення первісної моделі європейського співробітництва без регулювання з боку Брюсселя, коли у суверенних національних держав, спільний ринок та вільне пересування громадян по території країн. І кожна держава було одночасно суверенною на своїй території, приймаючи свої закони і, при необхідності, охороняючи свої кордони» (з виступу Т. Омимуры, лідера чеської євроскептичнішою партії «Свобода і пряма демократія»). Це — про державний майбутнє Євросоюзу.
Томіо Окамура
«Ми не хочемо масової міграції! Ми не хочемо тиранічної (в даному контексті — ісламської — А. Р.) ідеології! Ви, чехи, насправді приклад для нас. Тому що ви проти політики притулку ЄС. Ви проти ісламізації Європи. Ви говорите «Не. Никди!» (Ні, ніколи). Ваше опір надихає нас» (з виступу Герта Вілдерса, лідера голландської Партії Свободи»). Це — про міграційну проблему, створеної афро-азіатами.
- ОБ’ЄДНАВЧА ПРОГРАМА.
Може це і дивно, але в даному випадку мова не про «хайлі лайкли» російський слід. Хоча і без нього ніяк: «Дейлі Телеграф», наприклад, з впевненістю пише про те, що «Москва робить «добре скоординовану спробу організувати мережу альянсів у Центральній та Східній Європі з метою створити проросійський блок в європейському парламенті». Версія, традиційно не підтверджена конкретними фактами, тим не менше цілком раціональна і обґрунтована. Москві, звичайно ж, вигідне ослаблення могутнього сусіда, вже давно впритул підійшов до кордонів Росії і Білорусі.
Але куди більш підтвердженими є дії американців, які можна назвати інтегруючими європейських скептиків з трьох, нині роз’єднаних депутатських груп європейського парламенту.
У серпні 2017 року з близького кола президента Трампа пішов його старший радник і постійний член Ради національної безпеки США Стівен Бэннон. А до цього, під час передвиборної кампанії Трампа, він змінив на посаді керівника кампанії Пола Манафорта, який пішов під тиском компромату, в тому числі і «українського досьє». Бэннон і привів Трампа до перемоги. Незважаючи на демонстративне «грюкання дверима» при догляді, практично всі аналітики впевнені, що між Трампом і Бэнноном зберігся прямий безпосередній контакт.
Бэннон виринув у публічному просторі Італії, в березні 2018 року, під час парламентських виборів, коли там переконливо перемогли євроскептики «Ліги Півночі» і «Руху 5 зірок». У ті дні Стів заявив, що приїхав насолоджуватися перемогою скептиків, яка «вжене Брюссель страх». І додав, що «що «якщо цього не відбудеться, це не означає, що це не може відбутися в майбутньому».А після цього поїхав до Бельгії, де ще в січні 2017 року лідер Бельгійської народної партії Мікаель Модрикамен офіційно зареєстрував аналітичний центр «Рух» (Movement).
Стівен Бэннон
Вже тоді, в 2018 році, Бэннон, в інтерв’ю Daily Beast, зауважив, що фонд буде сприяти поширенню правого популізму по всій Європі. А мета «Руху» проста, як і все у політиці: «Правий популістський націоналізм — це те, що станеться. Це те, що буде керувати… У вас будуть окремі національні держави зі своїми власними ідентичностями, зі своїми кордонами».
І за останній рік про свої зв’язки з «Рухом» Бэннона-Модрикамена заявили євроскептики Франції, Англії, Італії, Угорщини, Бельгії і навіть Республіки Сербської. А те, що їх колеги з Німеччини, Австрії та Польщі демонстративно відмовилися від контактів з «Рухом» лякає ще більше. Адже це може означати, що контакти були перенесені з публічної площини у сферу реальної політики, тієї самої черчіллевської «сутички бульдогів під килимом, після якої виносять трупи».
Італійський віце-прем’єр Маттео Сільванії, який виступив на вищезгаданій празької зустрічі по відеозв’язку, закликав націоналістів-євроскептиків до об’єднання заради високої мети створення альянсу «До розсудливості Європи», який повинен стати найбільшим в новому Європарламенті. Ну, «найбільшим» — це скоріше гасло в запалі передвиборної боротьби. Але вперті факти: останні два роки закінчилися позитивом для євроскептиків, а якщо до справи створення євроскептичнішою унії підключилася американська машина політтехнологій, то для Брюсселя можуть настати дійсно критичні дні. А в тому, що це американська машина, а не приватна ініціатива Стіва Бэннона я практично впевнений: надто демонстративний розлучення «Беннон-Трамп» нагадує історію «Гевара-Кастро», коли легендарний Че відмовився від владного затишку на Острові Свободи, відмовився від кубинського громадянства і поїхав «завойовувати Південну Америку». З відома та при повній підтримці Фіделя.
Звичайно, загнати в одну євроскептичну упряжку англійців, німців, французів, угорців, іспанців, поляків, голландців з нинішніх трьох европарламентских депутатських груп — для цього необхідно диво. Проти все: амбіції і харизма лідерів, національна історія образ, національна гордість і прочая, прочая, прочая… Але, з іншого боку, згадаємо святого Аврелія Августина: «Чудо не огидно природі, а нашим знанням про природу».
