Ох, покрутила життя по різних місцях роботи — ідіотів скрізь вистачало. Якийсь час я працював продавцем в молочному відділі продуктового магазину.
Підходить до прилавка жінка — виглядає так, як ніби помилилася і замість супермаркету, де вона зазвичай закуповує, зарулила в мавзолей:
— Мені б вершки.
— Якою вам жирності?
— Ой, не знаю… Давайте пожирней!
— 35% піЕкшн дуть?
— Ой, ні, це занадто багато…
— А вам для чого потрібні вершки? (Спокій, тільки спокій.)
— Ну, на тортик там побризкати, на фруктовий салатик…
— Так вам збиті вершки треба, в балончику?
— Ну так, аэрозольку! А що, інші бувають?
Інший випадок:
— Мені б свіжого молочка!
— Який жирності?
— (бризкаючи слиною) Коров’яче, б#я, ідіот!
З тих пір про жирності питати я перестав. Якщо покупець не уточнював, я давав на свій розсуд.
Окремим рядком йдуть покупці сиру. З видом гурманів вони щодня питали, чи є у продажу сири «Дроблю» (Дор Блю), «Мастдай» (Мааздам), «Амстердамський» (Голландський), «Гримза» (бринза), «Черчілль» (Чечіль) і просто «он той, на вигляд смачненький».
