Сидимо на роботі, п’ємо чайок, спілкуємося — гармонія… Тут вбігає бухгалтерка, на її обличчі ЕМОЦІЯ, і ця емоція рветься назовні.
— tristana77, ти ж працювала вихователем?
— Так, тільки зовсім недовго… А що?
— Що тобі дарували, коли діти випускалися?
— Коробку цукерок і вазу з кольорового скла (і то, тільки тому, що я напередодні заявила, що свою необережно розбила).
— І все?
— І все.
Бухгалтерку прорвало. ЕМОЦІЯ пішла назовні широким селем, лавиною, виверженням. Ситуація, загалом — то, банальна: її пацан випускається з дитсадка. Постало питання про проведення випускного, обговорення в групі. І ось тут з дванадцяти батьків знайшлися дві ебанашки, які почали просувати ідею того, що дитсадок треба віддячити «по-людськи». А це означає: золоті підвіски воспеткам (2 шт. за 20 т. р.), подарунки нянечкам (2 шт. в межах 10 т. р.), подарунки медкабинету, кухрабочим — в межах 5-7 т. р. А ще фотоальбоми — до цього замовляли в редакції місцевої газети, всіх влаштовувало, але ебанашки вирішили замовити в облцентрі — з золотим тисненням, на глянцевому папері (1 альб. — 4 т. р). Ах так, директорці (їй теж треба порарок) дитсадка вдалося залучити на випускний пана мера зі свитою, їх теж треба віддячити (щоправда, незрозуміло за що, але треба), не упускаючи при цьому що мер — це вам не воспетка (в плані «людської вдячності») і йому не потрібен подарунок, а ПОДАРУНОК.
Тут слід зробити необхідне відступ: наш містечко — трохи менше 3,5 тис. осіб населення; місце м’яко кажучи депресивний; низькі зарплати, єдиний асфальтований ділянку дороги перед мерією. Люди, для яких поняття «амбіції», «перспективи» не порожній звук, просто продають свою жилплощаль за безцінь (у нас по-іншому ніяк), збирають все своє і валять влаштовуватися на «велику землю». Облцентр за 400 км поганий і небезпечної дороги. Єдиний наш хозмагазин в плані канцелярських принадоежностей пропонує тільки найнеобхідніше, так що батьки школярів просто їдуть в облцентр за ВСІМ — канцелярія, зошити, форма, фарби та ін Недешеве задоволення плюс транспортні витрати та проживання.
Коли в плані сума «людської вдячності» перевалила за 200 т. р. бухгалтерка і ще парочка адекватних батьків спробували спустити на землю, переконуючи, що ювелірку прийнято дарувати тільки дуже близьким людям, що в перспективі у батьків майбутніх першокласників закупівлі до 1 вересня. Нормальні логічні доводи, враховуючи, що серед батьків товстосумів немає. Але у відповідь на ці вмовляння намалювалися «банашка N3 і ебанашкаN4, які вирішили, що «е-е-е, це буде суперрр! а давайте ще щоб хлопчики були в смокінгах, а дівчатка в костюмах фей або принцес (в облцентрі є ательешка, можна випросити скидочку матусям). А ще давайте замовимо банер 5 на 3 м з написом «у добрий шлях» і тд і тп…»
У результаті з 12 батьків 4 тэпэшки агітують за те, щоб в дитячий випускний був вбухан бюджет Монголії, і ще приблизно 2-3 коливаються «ну все-таки випускний (д/з) це ж раз у житті…» І це не бизшесвумэнши і навіть не дружини товстих гаманців, немає, працюють на спис, три з них матері-одиначки.
Моралі немає.
tristana77
