Високі системні вимоги

0
16

Днями їздила у весільний салон приміряти вже куплене раніше сукню з туфлями, щоб потім вкоротити. Салон маленький, усього одне дзеркало, біля якого вже крутиться потенційна наречена з мамою і консультантом. Дівчинка вередує страшно: все погано, криво, негарно; канючить — жах! Я одягаю свою сукню, другий консультант починає мене обміряти. Чую у себе за спиною:

— Ма-а-ам, я хочу поміряти ось це! (Очевидно, тицяє пальцем у мене.)
— Вибачте, але воно вже продано — у нас все в одному примірнику.
— А я хочу!
— Доню, тобі ж сказали: воно одне, продано.
— Хочу-у-у! Дайте поміряти хоч! Дівчина, вам шкода, чи що?

У мене легкий шок: я не звикла свій одяг позичати чужим людям.

— Так, ви знаєте, мені дуже шкода. Це плаття мною сплачено, тобто воно моє, і давати я його нікому не збираюся.
— Жаднюга! От люди пішли! Прям шкода їй! Воно тобі взагалі не йде!
— А у тебе для нього грудей немає! — не витримую я цього абсурду.

Прынцесса надулася і під благальні погляди мами, почервоніла від сорому, втекла в примірювальну.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here