— ви хто будете, молода людина? — скрипучим голосом поцікавилася вона , — і за яким правом ви ображаєте мого сина?
— так я цей, як його, — розгубився богатир, — ну, богатир я. Битися прийшов, це, так би мовити…
— богатир? — у голосі мами почувся щирий подив, — битися? хіба кощеюнька не здолав всіх ваших і не згодував їх найбільшому дракону?
1 богатир, було, думав зареготати, але помітив в одному з вікон замку кощія, який відчайдушно розмахував руками і кивав.
— ну, так, напевно, — простягнув богатир, не особливо розуміючи знаків кощія, — здолав. Згодувати.
— цікаво, — простягнула мама, — зайдіть в будинок, молода людина. Я хочу з вами поговорити.
1 богатир глянув на вікно з мало не плаче кощієм, подумав і пішов до дверей. Мама вже чекала його внизу.
— дозвольте представитися, — вона гордо підняла підборіддя, — я — мати вашого царя і пана, повелителя всього тридев’ятого царства, що тримає в страху весь світ і населяють його створінь.
Вона повернулася до почервонілого кощія.
— я правильно вимовила твій титул, нічого не забула?
— все правильно, мамо, — відповів кощій, намагаючись не дивитися богатирю в очі, — з твоїх вуст це звучить так велично.
— я знаю, — відповіла мама , — ти посуд помив?
Кощій мовчки кивнув. Богатир ледве стримував сміх.
— так ви говорите, що прийшли битися? — нагадала мама кощія, — як це розуміти?
— а я це, як його, — богатир почухав потилицю, — дурник я місцевий, во! ходжу, броджу, що кажу, не розумію.
Мама задоволено кивнула.
— я так і подумала. А скажіть, молода людина, як вам живеться при правлінні мого синочка?
— добре, — відповів богатир і зловив просить погляд кощія, — тобто, у вічному страху і очікуванні неминучого.
— чудова новина, — мама на секунду зобразила подобу посмішки , — всі інші лиходії як і раніше покірно служать моєму синові?
— зрозуміло! — богатир не витримав і заусміхався.
— а чому ви смієтеся?
— він же дурник, мама, — втрутився кощій, — йому можна пробачити.
— я хіба з тобою говорю? — суворо запитала мама, — ти чому в чужі розмови втручаєшся? не подивлюся, що головний лиходій усього світу — так різками тебе відходжу, що місяць стоячи спати будеш!
Кощій почервонів і опустив очі в підлогу. Богатир сміявся, тримаючись за живіт.
— і вас теж, молода людина, — сказала мама таким тоном, що богатир ще два місяці сміятися боявся, — проявіть повагу до свого повелителя.
1 богатир кивнув і витягнувся по стійці смирно.
— змія горинича осідлав, а водяний, лісовик, тугарин, соловей-розбійник і баба-яга до нього на уклін ходять і творять злодіяння в його честь!
— яга? — презирливо пирхнула мама, — кощеюнька! хіба я не веліла тобі не спілкуватися з цією дівчиною?
— я не спілкуюся, мама! — злякано виправдовувався кощій, — виключно у справі і не частіше разу на рік, чесне слово!
— дізнаюся, що обдурив, будеш місяць під домашнім арештом сидіти, зрозумів?
Кощій кивнув. Богатир відкашлявся.
— я, з вашого дозволу, піду, — попросив він, — якщо, звичайно, цар і пан дозволить. Мені ще в болоті скупатися потрібно, та за дворовими собаками побігати.
— я проводжу, — заметушився кощій, — гостей завжди потрібно проводжати, так адже ти кажеш, мамо?
Мама схвально кивнула. Кощій підштовхнув богатиря до виходу і закрив за собою двері.
— співчуваю, повелитель, — єхидно сказав богатир, — надовго?
— на два тижні, — тремтячим голосом відповів кощій, — іншим не говори, а? ну не міг я їй правду розповісти, вона ж мене тоді різками! а я за твою допомогу в боргу не залишуся, чесне слово!
