У 2003 році купували з чоловіком велике ліжко. Тоді ми жили з батьками в п’ятиповерховому будинку, і кімната у нас була одна, зате своя. Звернулися ми в меблеву контору, де можна виготовити ліжко і матрац по заданим клієнтом розмірами, бо місця в кімнаті було не дуже-то розгуляєшся.
Дизайнер, чоловік років 35, в очі нам жодного разу не подивився (подумаєш, молодняк!) і тримався досить зарозуміло. Коли всі параметри ліжка ми вже обговорили, він задав наступне питання:
— Де буде розташовуватися наша ліжко у вашій кімнаті?
І листочок підсовує: намалюйте, мовляв. Начебто у них це обов’язковий питання, але навіщо, навіщо? Після довгої паузи чоловік задумливо позначив розташування ліжка в кутку кімнати, а я запитала пана дизайнера, повільно так:
— А коли ми передвинем ліжко, що ви зробите з цим папірцем?
До сих пір пишаюся цією фразою.
