– ви хто будете, молода людина? – скрипучим голосом поцікавилася вона , – і за яким правом ви ображаєте мого сина?
– так я цей, як його, – розгубився богатир, – ну, богатир я. Битися прийшов, це, так би мовити…
– богатир? – у голосі мами почувся щирий подив, – битися? хіба кощеюнька не здолав всіх ваших і не згодував їх найбільшому дракону?
1 богатир, було, думав зареготати, але помітив в одному з вікон замку кощія, який відчайдушно розмахував руками і кивав.
– ну, так, напевно, – простягнув богатир, не особливо розуміючи знаків кощія, – здолав. Згодувати.
– цікаво, – простягнула мама, – зайдіть в будинок, молода людина. Я хочу з вами поговорити.
1 богатир глянув на вікно з мало не плаче кощієм, подумав і пішов до дверей. Мама вже чекала його внизу.
– дозвольте представитися, – вона гордо підняла підборіддя, – я – мати вашого царя і пана, повелителя всього тридев’ятого царства, що тримає в страху весь світ і населяють його створінь.
Вона повернулася до почервонілого кощія.
– я правильно вимовила твій титул, нічого не забула?
– все правильно, мамо, – відповів кощій, намагаючись не дивитися богатирю в очі, – з твоїх вуст це звучить так велично.
– я знаю, – відповіла мама , – ти посуд помив?
Кощій мовчки кивнув. Богатир ледве стримував сміх.
– так ви говорите, що прийшли битися? – нагадала мама кощія, – як це розуміти?
– а я це, як його, – богатир почухав потилицю, – дурник я місцевий, во! ходжу, броджу, що кажу, не розумію.
Мама задоволено кивнула.
– я так і подумала. А скажіть, молода людина, як вам живеться при правлінні мого синочка?
– добре, – відповів богатир і зловив просить погляд кощія, – тобто, у вічному страху і очікуванні неминучого.
– чудова новина, – мама на секунду зобразила подобу посмішки , – всі інші лиходії як і раніше покірно служать моєму синові?
– зрозуміло! – богатир не витримав і заусміхався.
– а чому ви смієтеся?
– він же дурник, мама, – втрутився кощій, – йому можна пробачити.
– я хіба з тобою говорю? – суворо запитала мама, – ти чому в чужі розмови втручаєшся? не подивлюся, що головний лиходій усього світу – так різками тебе відходжу, що місяць стоячи спати будеш!
Кощій почервонів і опустив очі в підлогу. Богатир сміявся, тримаючись за живіт.
– і вас теж, молода людина, – сказала мама таким тоном, що богатир ще два місяці сміятися боявся, – проявіть повагу до свого повелителя.
1 богатир кивнув і витягнувся по стійці смирно.
– змія горинича осідлав, а водяний, лісовик, тугарин, соловей-розбійник і баба-яга до нього на уклін ходять і творять злодіяння в його честь!
– яга? – презирливо пирхнула мама, – кощеюнька! хіба я не веліла тобі не спілкуватися з цією дівчиною?
– я не спілкуюся, мама! – злякано виправдовувався кощій, – виключно у справі і не частіше разу на рік, чесне слово!
– дізнаюся, що обдурив, будеш місяць під домашнім арештом сидіти, зрозумів?
Кощій кивнув. Богатир відкашлявся.
– я, з вашого дозволу, піду, – попросив він, – якщо, звичайно, цар і пан дозволить. Мені ще в болоті скупатися потрібно, та за дворовими собаками побігати.
– я проводжу, – заметушився кощій, – гостей завжди потрібно проводжати, так адже ти кажеш, мамо?
Мама схвально кивнула. Кощій підштовхнув богатиря до виходу і закрив за собою двері.
– співчуваю, повелитель, – єхидно сказав богатир, – надовго?
– на два тижні, – тремтячим голосом відповів кощій, – іншим не говори, а? ну не міг я їй правду розповісти, вона ж мене тоді різками! а я за твою допомогу в боргу не залишуся, чесне слово!
