Треба сказати, телефон я завжди вважав прокляттям. Добив вже три факсу — не витримують вони молодецьких ударів трубкою в корпус. Зараз стоїть вже четвертий. А все чому? Лунає дзвінок:
— Контора така-то, слухаю вас.
— Здрастуйте, вам факс приходив з довідкою на ім’я гр. Пупкіна?
— Ні.
— Сказали, що вам надіслали!
— У мене не було, але у нас в конторі сервіс штук так вісім, на який номер скидали?
— Не знаю… — А ви не могли б сходити і у них подивитися?
Я так і уявляю, що я повинен кинути свою роботу, пробігти три поверхи будівлі, запитати про факс для Пупкіна. Добре, а якщо його там немає, вона мені завтра передзвонить, і я знову побіжу?
— Ні, я не можу його шукати. Уточніть, будь ласка, на який номер його направили.
— Я буду скаржитися! Ви там зовсім знахабніли! Вам же відправили факс!
Ось як після такої розмови не залишити на телефоні глибоку зарубку?
