Син повернувся додому з гулянки. Праву сторону обличчя прикриває і бочком-бочком повз мене.
— Стояти! Що ховаємо?
— Ти ж не відстанеш! — протягнув син, прибрав руку від обличчя і повернувся до мене.
На правій вилиці красувалася шикарна садно.— І хто кого, Вань?
— Ніхто ні кого. Не бився я.
— Не хочеш — не кажи. Давай, кроком руш руки мити і вечеряти.
Садно став подією номер один в нашій сім’ї: вперше таке. Я не стала лізти: дворові бійки та конфлікти між хлопцями син повинен вирішувати сам. Хіба що звернулася до чоловіка, щоб він показав дитині пару прийомів, виключно в цілях самооборони.
— Та не бився я! — приречено тадлычил боєць, встаючи в стійку навпроти батька, замість обіцяного вечері.
— Отже, сину. Найголовніше: ніколи не лізь у бійку першим. Виняток: нападають на більш слабкого і беззахисного. Краща бійка — та, якої не було. Тепер стисни кулак. Так, молодець. Під час удару рука повинна бути пряма, б’єш різко і в ніс. Це приголомшить противника, дасть тобі час для здійснення маневру: можна втекти або нанести наступний удар…
Я уважно слухала чоловіка. Син втягнувся і вже через п’ять хвилин активно співпрацював з татом і запам’ятовував інформацію. До кінця імпровізованої тренування, Ваня упыхался.
— І все-таки: хто кому накостиляв? — поцікавився чоловік, поплескавши Ваню по спині.
— Ніхто нікому не накостиляв! — Ваня закотив очі, зітхнув і почав розповідати.
Він та двоє його однодумців вирішили перевірити: а чи можна посковзнутися на банановій шкірці? Сходили в магазин, купили в’язку бананів, з’їли. Шкурки (які шкірку) були розкидані на двох різних поверхнях: на траві і на асфальті.
Хлопці старалися-старалися, шкірку розкидали-розкидали, потім намагалися на ній послизнутися. Безуспішно. Що логічно — спробуй, поскользнись навмисне. Або просто ноги не з того місця ростуть.
В хід пішов біг. Ваня не потрапив ногою по шкірці, привільно розташувалася на асфальті, зате спіткнувся на рівному місці після неї і від душі приклався скулою об асфальт. Супроводжувалося справа реготом експериментаторів.
Сказати відразу було соромно: хлопцеві 12 років, а він нісенітницею страждає.
— Нічого, — як слід нареготівшись видав чоловік, — зате основи самозахисту знати буде!
Я сміятися не стала. Себе згадала. Як ми з молодшим братом зробили пастку шкідливої сусідці: на дорозі біля під’їзду стояв бетонний блок, залишаючи невеликий прохід. І це відстань між блоком і краєм дороги ми обклали банановими кожурками, в ряд, щоб напевно. А потім, сховавшись у кущах, передчували падіння злісної тітки. І яке ж було наше розчарування, коли вона просто взяла і переступила підступну пастку. Правда, ми тоді були молодші.
Правду кажуть: яблуко від яблуньки…
