хотілося б продовжити як у старовинній російській пісні, баобабами і дружиною французького посла. Але немає. Розповідаючи про Майамі доведеться обмежиться тільки крокодилами і пальмами. І звичайно пляжем.
Чому Маямі?
Було б, звичайно, дивно планувати починати знайомство з такою величезною і різноманітною країною як США з Майамі. Тому я і не планувала. Так вийшло.
Майамі виявився зручним перевалочним пунктом для польоту в Південну Америку. Зазвичай я туди літав через Європу. Але ціна квитка і не відкрита американська віза спонукали мене порушити традиції.
Між прильотом в Майамі і вильотом з нього у мене було рівно 24 години.
Трохи для того, щоб уважно оглянути. Але достатньо щоб відзначитися в даній країні.
Втім, а що власне «всі» там дивитися?
Знаєте, є така гра, коли одна людина говорить слово, а другий на автоматі тут же повинен видати асоціацію?
От якщо б мені сказали «Майамі», я б одразу ж відповіла «бич». Тобто, пляж по-нашому. Ось така стійка асоціація. І більше нічого.
— Ну, біч так біч, — подумала я. Зрештою попляжничать перед високими горами ніколи не зашкодить. І нічого, що Маямі біч — заїжджений штамп. Справжній мандрівник штампів не боїться.
Але як з’ясувалося, не пляжем єдиним.
На моє питання «не підкажете, що треба обов’язково побачити у Майамі» мій знайомий Володимир відповів просто:
— З ранку за тобою заїде Олексій — кращий гід по Майамі і до літака постарається тобі все показати.
Олексій же дізнавшись, що у нас часу на все про все буквально п’ять годин, намагався вичавити з цього максимум.
— Наше завдання, щоб до кінця екскурсії ви побачили Майамі у всьому розмаїтті і полюбили його.
Полюбити? Ну, не знаю. Занадто короткий термін навіть для раптового роману.
А от зацікавити, зачепити, залишити приємні спогади — це так. Це у нас з Майамі і Олексієм вийшло.
Але давайте з початку. Різноманітність різноманітністю, але, як мовиться, на початку було слово. І слово це було — пляж.
Відразу з літака ледь діставшись до хостелу я закинула речі в номер і пішла на пляж. Благо до нього йти було хвилин п’ять. Ну, ви розумієте, штампи так штампи. Тому місце свого проживання я вибрала прямо в центрі Маямі Біч.
Що стосується штампів і банальностей — їх буде багато. Мені здається це нормально. Коли ти багато-багато років готуєшся до зустрічі з країною, а потім прилітаєш туди на п’ять хвилин, щоб мозок зовсім не порвало, треба візуальний ряд максимально наблизити до раніше баченого і тому, що почув про цю країну.
Це потім вже в довгих майбутній поїздках можна гурманствовать і кривитися від штампів. Але в перший раз — ось прям не раджу цим займатися.
Тому закріплення візуальної картинки — гордо розвівається прапор США і Вашингтон Авеню. А яка ще авеню може бути в США?
І ось він — той самий Маямі біч.
Ну, що сказати? Бич як біч. Взагалі не вразив.
Ні, звичайно прикольно — кілометри білого піску. Люди всякі гуляють і спортом займаються.
Правда боротьби за рибкою пелікани злегка оживляли картинку.
Але я не стала переживати і турбуватися з-за того, що Маямі біч не потряс мене з першого погляду. Мене, треба сказати, взагалі пляжі рідко вражають. Особливо в міській межі.
А тут ще дванадцять годин перельоту, в Москві вже ранок настає, а я все ще розтягую перші добу до неймовірних меж.
Тому найбільш розумним рішенням було піти і завалитися спати в мій хостел з психоделічними малюнками на стінах.
Приблизно такі сни мені всю ніч снилися. Мабуть тому в шість ранку я була вже на ногах. І знову вирушила на пляж. Щоб дати йому другий шанс справити на мене враження і заодно зустріти світанок.
Пустельний у передранкових сутінках пляж. Поступово розовеющий горизонт. Людина на САП серфі гребущий на зустріч світанку, пелікан выдирающий сонце з хмар — ось це було прям моє. Мені стало добре і весело.
Я ходила по пляжу. Сиділа. Дивилася. Плавала. І шкодувала лише про одне, що це ранок дуже швидко закінчується.
Сонце викотилося з хмар, чарівність ранкової імли пропало, а мені треба було повертатися, тому що ось-ось повинен був під’їхати Олексій.
Олексій приїхав рівно в призначений час, і почалася моя ВІП екскурсія під умовною назвою «відкрий своє серце Майамі».
Ми їздили по вулицях. Олексій сипав архітектурними термінами і розповідав про унікальність архітектурного стилю Майамі. Арт деко, Майамі Модерн, еклектика, змішання стилів…
Я крутила головою на всі боки. Іноді ми зупинялися і швидко забігали кудись щось подивитися.
Трохи погуляла… в загальному, не пам’ятаю, як називається це місце — просто шматочок Майамі з Hard Rock Cafe. Єдиним у своєму роді, тому що зазвичай ці кафе прикрашає гітара. А тут гітари немає. Колись вона була, але потім її віднесло вітром.
На жаль, ми проїхали повз останнього проекту Захі Хадід.
Звичайно хотілося б вийти, подивитися, погуляти. Але час-час…
До речі, в Майамі вона і померла.
Я напевно розповідала цю сумну історію, але розповім ще раз.
У 2016 році я не знала куди відправитися на свій день народження. Традиційно я смываюсь куди-небудь на 2-3 дні. Зазвичай в якусь європейську країну.
А тут у мене раптово закінчився Шенген, а заразом й ідеї. І тоді в останній момент я придумала їхати в Баку.
Це була геніальна думка. Місто зачарував, обворожив. Але найбільше вразив культурний центр Гейдара Алієва авторства Захі Хадід. Тоді я нічого не знала про неї. Це була перша зустріч з її твором.
Я забула про те, що збиралася швиденько подивитися і бігти гуляти по місту далі. Я бродила години три або чотири. Час зупинився.
Увечері, прийшовши в готель я відразу полізла в інтернет прочитати про це будівля, про архітектора.
І перше, що побачила в стрічці новин «сьогодні в Майамі померла Заха Хадід».
Ось моя розповідь з фотографіями про це неймовірне будівлю.
Космічні фантазії Захі Хадід, втілені в камені.
Але рухаємося далі по місту.
Запам’ятався золотий мамонт. Який стоїть у дворі одного з готелів і варто якусь купу мільйонів доларів.
Ось навіть не полінувалася, знайшла, що це за мамонт такий.
У саду готелю усановлена відома робота Деміена Хьорста Gone but not Forgotten із серії «Історія природи» — вітрина з триметровим скелетом мамонта, покритого шарами 24-каратного золота, що символізує відродження «золотого століття» атлантичного курорту.
Дем’єн Херст, до речі, вважається найбагатшим з живих художників.
Але не одними богемними мамонтами знаменитий Майамі. Далі в програмі були особняки з перерахуванням їх власників. Не буду вас втомлювати. Покажу лише найвідоміший — вілла раніше належала Джанні Версаче, на сходах якої його застрелили.
До речі, я ж не лінива. Полізла читати про цей особняк. Вичитала, що його обробка включає 1000 плиток покриті 24-каратним золотом.
Складається таке враження, що вони там усі цими двадцятьма чотирма каратами криють. Хочеш мамонтів, хоч плитки.
Дівати їм там його, мабуть, нікуди.
Чи Думали батьки засновники міста, що ось так все вийде?
До речі, про батьків-засновників. Їх не було. Була мати засновниця.
Їй встановили такий не дуже примітний пам’ятник в якомусь скверику.
На пам’ятнику — все, чим багатий тутешній край.
Ага. А ось і крокодили.
Вірніше, будемо точними, алігатори.
Саме час вирушити на зустріч до них.
Кажуть, в тутешніх краях алігатор заползший на ділянку — явище таке ж поширене, як у нас — курка забредшая в чужий город. Ну або типу того.
Про ділянки не знаю, з ним не ходили.
Ми вирушили до аллигаторам в Еверглейдс.
Я так розумію — це самий простий і швидкий спосіб познайомитися з алігаторами. Є більш цікаві тури на каное по річці, але у нас часу на все про все, самі пам’ятаєте, всього нічого. Тому пішли по простому шляху.
Про найпростішому шляху сіли ось на таку човен і поїхали.
Човен дуже гучна. Навіть беруші видають. Я б на місці алігаторів трималася від таких човнів подалі.
Ну і вони на своєму місці теж мабуть воліли піти куди глибше.
Але зате краєвиди красиві були.
Попутно ми старанно видивлялися алігаторів. І навіть розгледіли. Я навіть когось сфотографувала. Але тепер розглядаючи фотографію не впевнена, кого.
Повернулися до парку — там воно надійніше. Там алігатори на кожному кроці валяються.
Зовсім малюки сидять у тераріумі. Так-так, вони живі.
Старші — вже на вулиці плющатся.
А це вже зовсім великі.
А самі досвідчені — на сцені. Виступають.
За час короткого шоу рейнджер розповідає про специфіку будови алігатора, про його звички і про життя в цілому.
Гаразд, нехай не в дикій природі, але тему алігаторів на цьому можна вважати закритою.
Втім, Олексій сказав, що раз в рік по весні збирається і йде один в похід на байдарці в ті місця, де алігаторів веслами треба розштовхувати, щоб пройти по річці.
Кликав мене на наступний рік приєднатися.
Я подумаю.
Однак, не єдиними розвагами славен Майамі. Я ж вже казала про різноманітність і контрасти, так?
Про одне з найбільш сильних і несподіваних вражень від Майамі — відвідування Меморіалу Голокосту — я вже розповіла.
А ще в Майамі є район під назвою Маленька Гавана. Тут теж все переплелося — і трагічна історія людей, які втекли з Куби, і традиції Куби.
Але так вийшло, що в останній день своєї подорожі я знову ненадовго опинилася в Майамі. І як раз присвятила час прогулянці по Маленькій Гавані, раз у велику потрапити не вийшло.
Тому про Гавану в Майамі буде окрема розповідь.
Ну а я завершу свою Майамі епопею самим штампистым штампом.
Росія це що? Це ведмідь з балалайкою на Червоній площі.
США це що? Це Макдональдс.
І не сперечайтеся.
Що найбільше впало в очі, поки я в перший вечір бродила по Маямі біч?
Відсутність Макдональдсів.
Реально. Я думала, вони в США на кожному кроці. А тут цілий вечір гуляла — жодного не побачила.
На наступний день запитала у Олексія. Він посміявся і сказав, що все з Макдональдсами в порядку. Просто напевно я їх не побачила. І навіть показав мені один з вікна машини.
Коли я знову поверталася до Маймами після свого довгого подорожі до Південної і Центральної Америки, в літаку я дивилася фільм «Засновник». Про засновника Макдональдса.
І ось там він каже: Макдональдс — це Америка.
Не, ну ви зрозуміли, так?
Так. Не втрималася. Просто не змогла. На зворотному шляху пішла в Макдональдс. А то наче в Америці не була.
Ось така розлога майамя вийшла.
