Була в малознайому мені районі міста. Побачила величезний, у три поверхи, магазин будівельних та господарських товарів, вирішила купити дещо-яких дрібниць для дому. Біля входу великий вказівник, на якому написано, які товари на якому поверсі — чудово! Мені на другий.
Проходжу повз каси, за якими пара молоденьких касирок виразно фліртує з парою настільки ж молоденьких охоронців. Кілька хвилин плутаю по залах, намагаючись відшукати вхід на другий поверх — ні сходів, ні покажчиків. Продавців теж не спостерігається. Гаразд, не страшно — повертаюся до кас, питаю молодь:
— Вибачте, а де тут другий поверх?
Один з охоронців, відверто навис над однією із касирок (точніше, над її декольте), з презирливою усмішкою відповідає:
— На другому поверсі!
Подумки плескати себе по лобі — Екшн сно, задала питання по-ідіотськи, хоча начебто повинно бути зрозуміло, що я маю на увазі. Окей, дубль два:
— А як пройти на другий поверх?
Презирство ще відвертіше, усмішка стає хамській:
— По сходах на другий поверх!
Касирка заливається бридкий сміхом, інші Екшн ові особи іржуть вже в голос. Дубль три:
— А де сходи на другий поверх?
— Там, — відповідає охоронець, невизначено махнув у рукою в напрямку торгового залу, з якого я тільки що вийшла. І ірже. Разом з ним ірже другий охоронець і обидві касирки.
Стенаю плечима, виходжу з магазину. В спину мені лине вже не сміх, а легіт.
Дуже сподіваюся, що моє приниження того коштувало, і в той день, закінчивши робочу зміну, касирка все-таки дала цьому мачо-охоронцю. А мене задолбали те, що деякі молоді люди вважають подібну поведінку таким «крутим», що їм можна понтануться перед симпатичною подружкою.
