Тягнути і страждати

0
25

Мама, ти сумно зітхаєш і скаржишся сусідові, що у тебе непідйомні сумки. Показуєш мені набряклі червоні руки. Зайшла В супермаркет, бо «їсти щось треба, а їжа сама додому не прийде».

Але скажи, навіщо тобі два кілограми морської капусти? Ти про неї завтра, максимум післязавтра забудеш, хоч вона і буде лежати в холодильнику у тебе перед очима. Так вона і зіпсується, нікому не потрібна.

Навіщо купувати відразу три упаковки кефіру, якщо різниця в ціні в супермаркеті та у магазині за 50 метрів від будинку об’єктивно копійчана?

Навіщо ти купуєш півтора кілограма цукерок, якщо попрекаешь мене тим, що ти стара, хвора, у тебе підвищений цукор (з-за мене!) і взагалі неправильний обмін речовин?

Таксі ти взяти не хочеш: дорого ж. Господарська сумка на коліщатках — теж для тебе не вихід. Вона ж негарна! Ну так, рвана стара спортивна сумка, яку ти береш з собою на базар, набагато красивіше і стильніше. Ти будеш тягнути і страждати, страждати і тягнути. І при зручному випадку вимовляти мені, що я погана донька, бо не співчуваю твоїм героїчним зусиллям. А потрібні вони?

До речі, базар — це окрема тема.

Чомусь у мене при величезному бажанні не виходить набрати такі величезні сумки, як у тебе. Купую не три кілограми помідорів, а один. І цілком вистачає. Не півтора кілограма сиру, а триста грамів. Мені не доводиться викидати протухлі і гниють продукти. Я купую стільки, скільки потрібно.

А ти ходиш на базар розважатися — поговорити з продавцями, на людей подивитися і себе показати. І коли я ходжу з тобою — ти не можеш спочатку пройтися по всьому базару, подивитись та вибрати, а потім вже повернутися і все купити. Ти навешиваешь на мене купу сумок, а сама, як легка газель, радісно скачеш між прилавками. Справді, що мені тут може не подобатися?

Чому я не скажу цього особисто, а плачусь в інтернеті? Та тому що будь-яке питання, будь-яку пораду (ні, це навіть не схоже на зауваження і критику) ти перетворюєш в театр одного актора. Ти кричиш так, що трясуться стіни і дзвенить посуд, а сама, здається, ось-ось лопнеш від власних криків. Ти матюкаєшся, не соромлячись у виразах. Ти мати, тобі можна все! Ти сыплешь діагнозами направо і наліво, забувши, що позавчора радісно повідомляла, що аналізи показали здоров’я, як у космонавта.

Натякаєш — гаразд, прямо говориш, що я повинна за першим покликом бігти і нести за тобою сумки. Ні, статурою і витривалістю я пішла не в тебе. І такі сумки, як любиш набирати ти, я навіть не підніму. Мені не доводиться — я стільки і не набираю.

Вибач, мамо, але співчувати тут нічому.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here