«Нічні відьми» та інші найнебезпечніші для «фриців» радянські жінки

0
17


У роки Великої Вітчизняної війни в боях за звільнення своєї країни і Європи від фашистських окупантів відзначилися не тільки чоловіки. Чималий внесок у загальну справу Перемоги внесли і прекрасні берегині Батьківщини — дівчата, нарівні з чоловіками билися в небі і на землі. Всупереч усталеним стереотипам дівчата були не тільки санітарками або связистками. Вони командували танками, були снайперами, летчицами, служили артилеристами.
«Нічні відьми»
Надія Попова — заступник командира ескадрильї 46-го гвардійського жіночого полку нічних бомбардувальників 4-ї повітряної армії 2-го Білоруського фронту.
Герой Радянського Союзу Надія Василівна Попова народилася 17 грудня 1921 року в Орловській області. Після закінчення школи вона вступила в аероклуб, а після залишилася навчатися в ньому на інструктора. Потім, закінчивши Херсонську авіаційну школу Тсоавіахіму (Товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву), надійшла в Донецьке військове авіаційне училище.
На початку війни Надію разом з усім училищем евакуювали в Узбекистан. Звідти Попова писала рапорти з проханням відправити її на передову. На фронт вона потрапила в 1942 році, визначили її в жіночу авіачастину під командуванням Героя радянського Союзу Марії Раскової. У складі 588-го бомбардувального нічного жіночого авіаційного полку Попова вилітала на бомбардувальнику По-2 на розвідку і численні бойові завдання в Ростовській області, районах Північного Кавказу, Кубані, України, Білорусі та Польщі. Майстерно йдуть від прожекторів і зеніток дівчат, пилотирующих бомбардувальники, німці прозвали «нічними відьмами».
Надія Попова зробила 852 бойових вильоту. У 1945 році їй присвоїли звання Героя Радянського союзу. Померла Надія Василівна у Москві у 2013 році.
Раїса Аронова, старший льотчик 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного Таманського Червонопрапорного полку, ще одна представниця «Нічних відьом».
Народилася в 1920 році в Саратові, закінчила школу і відучилася в аероклубі. Вступивши в 1940 році в Московський авіаційний інститут, вже на наступний рік Раїса влилася в ряди Радянської армії, попутно доучиваясь у військовій школі льотчиків міста Енгельса.
У складі 325-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії Раїса Ермолаевна билася з ворогом на території України, Білорусі, Північного Кавказу, Польщі та Німеччини. Всього вчинила 941 бойовий виліт, за що нагороджена безліччю медалей, орденом Леніна і звання Героя Радянського Союзу. У 1985 році Раїса Аронова померла в Москві.
«Леді Смерть»
Людмила Михайлівна Павліченко визнана найбільш успішною жінкою-снайпером у світовій історії. На рахунку «Леді Смерть», як назвали її американські журналісти, 309 знищених солдатів і офіцерів ворога.
Народилася в українському місті Біла Церква Людмила Павличенко пішла на фронт у перші дні війни. Закінчивши курси снайперів, дівчина потрапила в 25-ту ім. В. І. Чапаєва ордена Леніна стрілецьку дивізію червоної АРМІЇ, обороняла Одесу і Севастополь.
Більшу частину карбів на прикладі своєї снайперської гвинтівки Людмила поставила в перші місяці війни — 179 німецьких і румунських солдатів полягли від її прицільного вогню під Одесою. До середини 1942 року їх було вже 309.
Отримавши в 1942 році поранення, Павліченко була евакуйована з передової, а після була спрямована в США у складі делегації радянської молоді, де вона познайомилася з Елеонорою Рузвельт.
На жаль, незважаючи на бойові перемоги на фронті, у найвідомішою дівчата-снайпери не склалося життя на особистому фронті. Свого нареченого, молодшого лейтенанта Киценко, з яким вона служили в одній стрілецькій роті і разом з яким виходили на бойові завдання, Людмила винесла з поля бою на власних плечах. Напарник був смертельно поранений ворожим мінометним вогнем.
Герой Радянського Союзу Людмила Михайлівна Павліченко померла в 1974 році в Москві.
Екіпаж машини бойової
Єдина жінка, що обіймала посаду заступника командира танкового батальйону, Олександра Григорівна Самусенко почала свою службу в РСЧА ще в 1935 році.
Народилася в 1922 році в білоруському селі Кірове дівчина пройшла дві війни: Радянсько-фінську та Велику Вітчизняну. Потрапивши в 1941 році на фронт піхотинцем, Олександра надійшла і успішно закінчила танкове училище.
Олександра Самусенка воював на Брянському, Західному і Воронезькому фронтах. Брала участь у Курській битві, дослужилася до звання гвардії капітана, в складі 1-ї гвардійської танкової бригади брала участь у Львоско-Сандомирської операції, в ході якої війська нацистської Німеччини та Угорщини були вибиті з територій України і Південно-Східної Польщі і втратили до 70 відсотків свого складу і 8 дивізій.
До речі, саме в розташування батальйону в січні 1945 року вийшов втік з полону Джозеф Байєрлі — єдиний американець, який встиг повоювати у Другій світовій війні на стороні як американської, так і радянської армії. Він близько місяця воював у лавах нашої частини, оскільки та була оснащена танки «Шерман».
Олександра Григорівна не дочекалася закінчення війни. У березні 1945 року вона померла у польському селі Цюльцефирц від смертельної рани.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here