Перейде українська армія на стандарти НАТО?

0
30

Рівняння на НАТО
Після 2014 року українська влада все частіше почали заявляти про своє прагнення вступити в НАТО. Самі ж українці на цей рахунок розділилися на два протилежні табори.

Бажання про вступ в альянс залишається нереалізованим, але уряд української держави прагне перевести озброєння своїх військ на натовські стандарти.
Основним аргументом проти вступу України в організацію є вимога на перехід до єдиних стандартів у плані бойової техніки і озброєння, структурі управління військами та їх підготовки.
Наприклад, якщо говорити про стрілецьку зброю, то замість звичних калібрів 9х18 міліметрів для пістолетів та 5,45х39 і 7,62х54 міліметра для автоматів, кулеметів і гвинтівок повинні прийти стандарти 9х19, 5,56х45 і 7,62х51 міліметр.
Як зазначають противники вступу країни в ряди організації, перехід на єдині стандарти в озброєнні коштує дуже недешево. Більш того, це може стати причиною кризи в українському військово-промисловому комплексі, тому як тут виробляється озброєння абсолютно інших стандартів. А перевести військові підприємства на випуск продукції натовського зразка обійдеться у ще більшу суму.
Насправді, якщо навіть держава стає членом НАТО, йому дається певний час для адаптації, і часто воно використовує те озброєння, яке є. Зокрема, це стосується східноєвропейських держав, які раніше були членами Організації Варшавського договору і мали свої стандарти (які, до речі, і використовує Україна), а також велика кількість озброєння радянського зразка.
Щоб не бути голослівними, можна навести декілька прикладів. Зокрема, угорська армія, яка є членом НАТО з 1999 року, використовує танки Т-72 як основні бойові машини, а Румунія, яка вступила в НАТО в 2004 році, тільки нещодавно заявила про свій намір поміняти радянські автомати Калашникова на італійські штурмові гвинтівки Beretta ARX-160, які, до речі, можуть застосовуватися під радянські патрони 7,62х39 міліметрів.
Таким чином, цілком очевидно, що всі доводи противників вступу України до лав альянсу про необхідність переозброєння і можливого колапсу вітчизняної оборонки не мають під собою ніяких підстав.
Слід зазначити, що поряд з переозброєнням під єдині стандарти відбувається і своєрідний зворотний процес: багато країн використовують натовське озброєння, не будучи членами альянсу. Цей процес характерний і для України.
Так, наприклад, першими на шляху до організації виявилися структури Міністерства внутрішніх справ і Національної гвардії. Майже чотири роки тому, в 2015 році, А. Аваков зробив заяву про закупівлі снайперських гвинтівок американського виробництва «Barrett» калібру 12,7х99 міліметрів для потреб Нацгвардії.
З іншого боку, необхідно зазначити, що практично у всіх країнах поліцейські структури та спецпідрозділу набагато більш гнучкі у виборі озброєння і можуть використовувати навіть ті зразки, які офіційно не перебувають на озброєнні армії. За рахунок цього керівництво нацгвардейцев на чолі з С. Князєвим має можливість заявляти про те, що його відомство має намір перейти з звичного для поліцейських укороченого автомата Калашникова та пістолета Макарова на нове озброєння.
У пошуках заміни Калашникову…
Слід сказати, що переозброєння є чи не основною темою за весь період збройного конфлікту на Донбасі. З одного боку, мобілізовані говорять про те, що автомат Калашникова їх цілком влаштовує, оскільки він надійний і відрізняється дешевизною. До того ж, на складах української армії цієї зброї дуже багато. З іншого боку, на думку експертів, проблема полягає в тому, що АК не відповідає вимогам сучасного ведення бою, якщо говорити про професійному застосуванні.
Розуміння невідповідності автомата (АК-47, АКМ, АКМС і т. д.) сучасним вимогам поступово приходить до керівництва силових структур не тільки в Україні. Так, першим відмовився від даного озброєння В’єтнам, перейшовши на ізраїльські зразки. Не так давно про свій намір відмовитися від АК заявила Румунія, про що було згадано вище.
Якщо говорити про ситуацію в Україні, то потрібно сказати, що українські зброярі вишукують способи пристосувати старі зразки під нові стандарти. Наприклад, підприємство «Форт» (р. Вінниця) налагодило випуск комплектів для обвісу, за рахунок чого з’явилася можливість підігнати автомати під кожного окремого солдата. Йдеться про варіант тактичного комплекту ТК-9, в якому дульний компенсатор замінили аналогічним, але власного виробництва, а дерев’яну накладку на газову трубку і цівка замінили сучасними, з алюмінієвого сплаву.
Накладка оснащена зверху базою для кріплення прицілів, знизу – ручки для перенесення вогню, збоку – підствольний ліхтар і лазерний приціл. Запобіжник замінили таким чином, щоб можна було управляти їм одним пальцем. Дерев’яний приклад замінений телескопічним, а стару рукоятку замінили ергономічної пістолетною. Але, мабуть, найголовнішим є кришка ствольної коробки, оснащена планками Пикатинни, яка по суті є кронштейном для кріплення сошок, додаткових прицілів, лазерних цілевказівників і тактичних ліхтариків.
Передбачений і інший варіант модернізації – за схемою » буллпап. В даному випадку є сенс згадати про автоматі вітчизняного виробництва «Малюк». Спочатку даний зразок передбачався як оновлений варіант, проте в даний час ведуться розмови про початок власного виробництва. Більш того, виробник говорить про те, що в даному зразку зброї до 70 відсотків комплектуючих вироблені в Україні, і навіть освоєний випуск самої високотехнологічної частини зброї – стовбура.
З іншого боку, масовий перехід на цей зразок в армії поки не спостерігається. Із зони збройного конфлікту кілька разів мигнули фото з цими автоматами, та й то в руках спецназівців.
Примітно, що протягом кількох останніх років активно пропагується варіант так званого гібридного переозброєння, суть якого зводиться до того, що зразки озброєння повинні бути західними, а патрон під них – вітчизняний (або, якщо точніше, — радянський). Підприємства української оборонки роблять спроби почати випуск автоматичного карабіна M4 — WAC-47 з використанням патрона 7,62х39 міліметрів. У рамках здійснення цієї програми в 2018 році було закуплено 10 таких карабінів, оснащених коліматорними прицілами та глушниками, а також кілька підствольних гранатометів LMT M203/L2D.
Таким чином, можна говорити про те, що певні роботи ведуться, але чи підуть вони далі розмов – поки неясно.
МВС України теж дивиться в бік НАТО
Якщо говорити безпосередньо про Міністерстві внутрішніх справ, то тут ситуація дещо інша. Ще до 2014 року вінницьке підприємство «Форт» розвернуло виробництво цілого ряду зразків озброєння ізраїльського походження – пістолетів-кулеметів «Форт-224», «Форт-226», автоматів «Форт-221», «Форт-227», снайперської гвинтівки «Фотр-301» і ручного кулемета «Фотр-401».
Разом з тим всі ці зразки вкрай бідно надходили на озброєння нацгвардейцев. Більш того, масовий випуск так і не був налагоджений. Основна причина тому – під тиском Росії Ізраїль в 2014 році фактично згорнув співпрацю з Україною у військово-технічній галузі.
Але поліцейське керівництво це не зупинило, і в кінці минулого року було зроблено заяву про запуск лінії по випуску гільз і куль для патронів калібру 9х19 мм (для Luger) і 9х18 мм (для Makarov).
Більш того, не так давно поліцейське керівництво заявило про намір переозброєння Нацгвардії на 90 відсотків і відмови від автоматів Калашникова на користь німецьких пістолетів-кулеметів «Хеклер-Кох» МР5. Дане рішення є цілком очікуваним і своєчасним. Вибір цілком гідний, бо німецький зразок проводиться з 1960-х років і встиг зарекомендувати себе як дешеве і надійне зброю. Застосовується більш ніж в 5 десятках країн світу і в деяких навіть випускається за ліцензією.
Але проблема полягає в тому, що буквально на наступний день після заяви С. Князєва представники німецького виробника даної зброї (компанія Heckler&Koch) заявили про те, що ніяких переговорів щодо поставок в Україну МР-5 не ведеться. Цього, до речі, є цілком логічне пояснення: справа в тому, що на початку року компанія була оштрафована на більш ніж 4 мільярди доларів за поставки стрілецької зброї (мова йде про штурмових гвинтівках G36) в Мексику, в обхід санкцій. Суд прийняв рішення про порушення законодавства Німеччини з обмеження експорту зброї в кризові країни. Після такого рішення суду навряд чи якась німецька компанія зважиться поставляти озброєння в Україну, де фактично 5 років немає світу.
Але, з іншого боку, пістолет-кулемет офіційно, за ліцензією, випускається в Туреччині. І якщо брати до уваги, що між двома країнами спостерігається дуже активна співпраця у сфері оборонно-промислового комплексу (контракт на суму 69 мільйонів доларів на поставку в Україну ракет, станцій управління і безпілотників турецького виробництва Bayraktar TB2), то така угода навряд чи зустріне великі перешкоди. Мабуть, одним з небагатьох мінусів такої угоди буде вартість пістолетів-кулеметів – близько 75 тисяч гривень за одиницю.
Таким чином, всі ці зволікання і проблеми свідчать про те, що крім бажання перейти на натовські стандарти, велику роль грає фінансування, а також бажання країн-виробників постачати таке озброєння.
Закупівля натовського озброєння за кордоном
Треба сказати, що українська армія використовує озброєння і техніку імпортного зразка ще з 2015 року. Але це нечисленні закупівлі, передача озброєння в якості військової допомоги, що, за великим рахунком, не може кардинально змінити ситуацію і допомогти перейти на стандарти альянсу. Подібне можливо лише на законодавчому рівні. На початку поточного року український парламент у другому читанні прийняв законопроект, який за словами його авторів повинен допомогти усунути «Укроборонпром» як посередника при закупівлі імпортного озброєння, що було умовою для продовження надання американською стороною військової допомоги.
З іншого боку, за словами експертів, засоби, які виділяються Штатами Україні, практично марні, бо лише незначна частина цих грошей йде безпосередньо на переозброєння. Все інше йде на обслуговування озброєння американського зразка.
Незважаючи на те, що прийнятий законопроект фактично дає «зелене світло» на закупівлю озброєння, відповідного натовським стандартам, виникає цілком логічне запитання: що такого може закупити Україна, щоб воно відповідало вимогам? Відразу ж відпадає бронетехніка, танки, протитанкові ракетні комплекси і стрілецьке озброєння, запасів якого на військових складах предостатньо і яке успішно виробляється та експортується вітчизняної оборонкою.
У чому українські війська дійсно потребують, так це в кораблях, вертольотах і літаках, для виробництва яких у країні немає достатньої бази. Але справа в тому, що подібного роду угоди будуть дуже і дуже недешевими. Так, наприклад, в 2018 році з’явилася інформація про те, що Данія погодилась продати Україні 3 судна «Флювефискен» (багатоцільові кораблі). Незважаючи на те, що їх вік сягає трьох десятків років, сума угоди при цьому озвучувалася чимала – 102 мільйони євро.
Нові літаки можуть коштувати десятки, а то й сотні мільйонів доларів, тому вони навряд чи будуть доступні українського військового бюджету. До того ж, навіть не маючи потужностей для випуску своїх літаків і вертольотів, Україна володіє солідним ремонтним потенціалом для обслуговування наявного парку ВПС. Так що про закупівлю авіаційної техніки говорити не доводиться.
Потребує українська армія і в засобах спостереження, виявлення та зв’язку, частина яких український ВПК може виробляти самостійно.
Необхідно пам’ятати і про те, що перехід на єдині стандарти альянсу – це не тільки переозброєння, це сумісність українських збройних сил з арміями інших країн: мовна, процедурна, технічна. Це досить масштабна задача, яка вимагає багато часу. Тому говорити про те, що Україна до 2020 року повністю перейде на натовські стандарти, як було заявлено урядом, просто безглуздо.
Автор:Валерій Бовал

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here